Довгоочікувана зустріч

 

1 червня 2019 року пошуковці ВГО "Союз "Народна Пам'ять" вирушили в село Новоукраїнка (Донецької області), щоб зустрітися з племінницею воїна, який загинув в період Другої світової війни.

Під час міжнародної експедиції "Гродек-2019", яка відбулася в Польщі 15-19 травня цього року, пошуковці виявили останки 25-ти солдатів РСЧА. Біля п'ятьох з них пощастило знайти особисті розпізнавальні знаки. Власником одного з них виявився солдат родом з України - Копитько Микола Андрійович (1921 р.н., родом з с.Новоукраїнка).

Миколі було 20 років, коли його призвали на строкову службу в 1941-му. А через кілька днів почалася війна.

Спочатку солдат відправляв додому листи, пару з яких приходило з Білорусії. У них він розповідав рідним про свої перші дні війни. Але тоді Микола і знати не міг, що ці перші дні війни стануть для нього й останніми...

Листи приходили недовго. Коли прийшов останніій, Миколи вже не було в живих. Він загинув біля міста Білосток, прикриваючи вихід радянських військ з котла. Але рідні не знали про це. За документами Микола значився зниклим безвісти, тому вони продовжували вірити і сподіватися, продовжували чекати звістку від нього, всю війну ...

І ось, через 78 років, звістка все ж дійшла.

 

Пошуковці, встановивши ім'я знайденого солдата, одразу ж озпочали пошук і його рідних: з Польщі передали інформацію до головного офісу "Союз "Народна Пам'ять", який, в першу чергу, зв'язався з правлінням села Новоукраїнка. Як виявилося, далі шукати не довелося. В селі проживала 70-річна племінниця воїна - Валентина Олексіївна, яка, почувши про те, що знайшли її дядька, не змогла стримати сліз...

На жаль, закони Польщі не дозволяють перевозити останки загиблих бійців. Тому знайдений Микола Копитько, був урочисто похований 16 травня 2019-го на військовому кладовищі в місті Білосток поряд з іншими, виявленими під час експедиції, солдатами.

Але, незважаючи на це, до Новоукраїнки пошуковці приїхали не з порожніми руками. На згадку про Миколу вони привезли той самий особистий розпізнавальний знак, завдяки якому вдалося встановити його ім'я, кілька особистих речей воїна, знайдених під час експедиції, а також жменьку землі з місця його загибелі...

Нехай ось так, але Микола повернувся додому. І краще все ж пізно, ніж ніколи, особливо, коли чекають.

В очах Валентини Олексіївни проглядалися і радість, і смуток, а її губи тихо шепотіли "дочекалася"...

Ось так ще один воїн, колись зниклий безвісти, знайшов свій спокій. Ось так ще одна сім'я дізналася про долю свого героя, припинивши муки від незнання та довгих пошуків ...

 

  • Русский
  • Українська
  • English