Довгий шлях додому

У листопаді 2016-го, відбулася передача на Батьківщину останків радянського солдата Семенова Петра Яковича, загиблого в боях 1941 року на території Сумської області. Загиблий військовослужбовець був знайдений під час пошукових робіт загону «Обеліск», м. Глухів.

З чого все починалося і чим закінчилося розповість історія командира пошукового загону «Обеліск», Юрія Коваленка.

Довга дорога додому

(Нотатки пошуковця)

Ця історія розпочалася у травні 2016 року, коли біля села Семенівка Глухівського району Сумської області, під час виїзду пошукового загону «Обеліск» на розвідки, були знайдені останки червоноармійців.

А тепер все по порядку

Про те, що на полях біля сел Калюжне, Кравченкове та Семенівка у вересні 1941 року точилися запеклі бої нам було відомо вже давно. Починаючи з 2000-го року, коли під час перших археологічних досліджень цієї місцевості, нами вже були виявлені та локалізовані кілька місць, де своєрідними «плямами» знаходилися скупчення одиночних окопів. В них тоді знайшли останки бійців, рештки озброєння, казанки, фляги, кружки, особисті речі, а головне – у багатьох були медальйони з записками. Особи чотирьох бійців було встановлено і навіть знайдені їхні родичі.

Після нанесення виявлених окопів на план, вималювалася віртуальна лінія оборони, що простяглася на кілька кілометрів через поля від Калюжного до Семенівки, перетнувши трасу Глухів – Путивль. У кількох місцях на створеному нами плані були «білі плями». Ми розуміли, що лінія оборони проходила і по тих місцях, але нам нічого там виявити не вдавалося.

Саме таким місцем була і так звана Лиса гора, як цю місцину називають жителі села Семенівки. Ще у 90-х роках, нам доводилося спілкуватися з очевидцями подій осені 41-го, котрі, вказуючи саме на цю височину, розповідали нам, що там була одна з ділянок оборони. Було багато окопів і, що саме у тому місці лежало багато вбитих червоноармійців, котрих там же десь тоді і прикопали місцеві жителі.

Неодноразові спроби знайти цю ділянку оборони виявлялися марними... Так було до травня 2016-го. У минулому 2015 році у нашому арсеналі з’явилася потужна пошукова апаратура, котра вже на перших виїздах показала себе з найкращого боку! От ми й вирішили вже з новим приладом спробувати ще раз обстежити Лису гору.

Проблема була тільки у тому, що поле, де ми збиралися робити розвідки, було засіяне коноплями, а за останніми технологіями, коноплі не збирають у кінці сезону, а залишають стояти на зиму. Їх збір проходить аж у травні, потім день або два відводять на обробку землі і зразу ж засівають поле знову. Тобто у нас було буквально день-два на проведення пошукових робіт на даному полі.

І от 7 травня 2016 року, довідавшись, що частину поля вже викосили, наша пошукова група виїхала на розвідки. Налаштувавши пошукову рамку, почали роботи у найвищій точці висоти, що неподалік дороги на с. Семенівка.

Перший же сигнал нового пошукового прилада, на котрий ми покладали великі сподівання, вселив надію, що в землі знаходиться щось серйозне.

Зробивши пробний шурф, відразу визначили, що знайдено окоп, в якому є останки бійця. Зробили розмітку і заклали розкоп, щоб повністю з’ясувати археологічну картину.

Після того як зачистка була закінчена, перед нами постала картина загибелі воїна. Він лежав в окопі на лівому боці. Кістки ніг були перебиті вибуховою хвилею німецької мінометної міни, уламки якої знайшли тут же. Сталева каска, теж понівечена вибухом, лежала поряд.

В окопі під останками бійця були знайдені залишки трьохлінійки, протигаз, алюмінієвий казанок, а найголовніше – карболітова капсула з запискою.

Вже вдома, у лабораторних умовах, довідалися, що ж було написано у ній. Це був не стандартний бланк, котрий офіційно повинен був видаватися кожному червоноармійцеві і котрий він заповнював самотужки, а просто невеличкий клаптик паперу, на якому боєць написав своє останнє зворушливе послання:

«Саратовської області Івантіївський район село Чернава. Семенов Петро Якович, рядовий. Прошу по смерті моїй повідомити на мою адресу дружині Семеновій Ксенії Захарівні».

Записка, незважаючи на те, що дуже запліснявіла і з великими труднощами була вийнята нашим експертом С. Морозом з карболітової капсули, напрочуд добре збереглася. Головне ж те, що текст був написаний простим олівцем, що і зберегло його від впливу часу та вологи. Зразу всі звернули увагу на прямо містичний збіг – прізвище загиблого Семенов і загинув він неподалік села Семенівка.

Далі була не менш складна робота з пошуку рідні загиблого. Скориставшись сучасними технологіями, за допомогою соціальних мереж в Інтернеті, у тому ж самому селі Чернава була знайдена онука Петра Яковича, Тетяна Василівна Кулагіна (Семенова). Вона працює вчителем історії у місцевій школі і її дуже зворушила звістка про знахідку.

Ось перше невеличке повідомлення, отримане від Надії Василівни:

«До вас звертається мешканка Чернави – Кулагіна Надія. Я – онука Семенова Петра Яковича. Тетяна Семенова повідомила про те, що у вас є відомості про місце поховання мого діда. Мені б хотілося детальніше дізнатися про це. Крім того, я ще вчитель історії в нашій чернавській школі. Все що пов'язано з історією моєї родини і села мені близько й дорого».

Зав’язалася переписка з Надією Василівною. Те, що вона була вражена нашою знахідкою – нічого не сказати. Для неї це було щось неймовірне... У родині Семенових навіть збереглася історія про загибель Семенова Петра Яковича, яку розповів односелець, котрий був у тому ж бою і чудом залишився живий. Він начебто бачив, що снаряд влучив прямо у те місце, де знаходився його земляк і від нього нічого не залишилося. І тому для Надії Василівни звістка про те, що знайшли останки її загиблого діда прямо на місці його останнього бою була просто шокуючою...

У ході нашої переписки було прийнято рішення перевезти прах загиблого на Батьківщину і поховати на кладовищі села Чернава поряд з дружиною та синами.

Кілька місяців тривала підготовка документації і ось нарешті, коли все було готове, відбулася процедура передачі останків бійця представникам Саратовської області, котрі, наприкінці листопада 2016 року прибули на митний пункт пропуску «Бачівськ», що на трасі Київ-Москва.

Супроводжувати труну з останками бійця виявили бажання воїни 16 ОМПБ 58-ї бригади Збройних Сил України, які щойно повернулися з-під Авдіївки. Жалобний кортеж виїхав з м. Глухова спочатку у напрямку с. Семенівки, де труну встановили на бувшому полі бою на місці загибелі Семенова Петра Яковича та його бойових побратимів.

Після короткого мітингу-реквієму воїни 58-ї бригади, віддавши останні військові почесті, тричі салютували з автоматичної зброї і колона рушила у напрямку російського кордону, де вже чекали представники родичів загиблого.

Передачу останків здійснив автор цих рядків, на нейтральній смузі російсько-українського кордону у присутності командира 16 ОМПБ 58-ї бригади Збройних Сил України, полковника Олега Громадського, бійців підрозділу, представників адміністрації Глухівського р-ну – Олексія Ткаченка, голови районної Ради, та Ірини Терещенко, керуючого справами виконавчого апарату Глухівської районної Ради. Представляли російську сторону жителі села Чернави Івантіївського р-ну Саратовської обл. – Вадим Агаларов та Анатолій Углов.

Росіяни висловили подяку за людяне відношення і ті почесті, котрі виявила українська сторона до їх земляка.

  • Русский
  • Українська
  • English