Ідентифікувати та повернути

З початку антитерористичної операції було знайдено та евакуйовано 215 тіл та останків загиблих.

З початку антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, пошуковими групами гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200”, до складу яких включено волонтерів-пошуковців ВГО “Союз “Народна Пам’ять” (гуманітарна місія “Чорний тюльпан”), було знайдено та евакуйовано з території, що підконтрольна представникам незаконних збройних формувань 215 тіл та останків загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів.

 

За період з вересня 2014 року по теперішній час у рамках гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200” з району проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошуковими групами під загальною координацією відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України евакуйовані тіла та останки більш ніж 870 загиблих. Незважаючи на обмежену можливість доступу на тимчасово окуповану територію, робота гуманітарного проекту “ЕВАКУАЦІЯ 200” не припиняється, адже, є головна мета – знайти, ідентифікувати та повернути.

Війна, що увірвалася в наше життя більш, як два роки тому, стала невід’ємною частиною існування майже кожного у нашій державі. За цей період змінилося багато чого. Зміни торкнулися і навіть того, що на перший погляд вважається недоторканним – звичний світогляд, проте, вже з переоцінкою загальних цінностей. 

Для нашого покоління війна була чимось дуже далеким і незрозумілим: мовчазними обелісками з увічненими іменами полеглих та словами від учасників тих подій про цінність миру і безцінність життя кожної людини.  Історія має властивість повторюватися, особливо тоді, коли про неї забувають або ж починають її переписувати. 

У 2014 році лихо, під назвою неоголошена війна, постукалося й у наші двері. Воно увірвалося в наше життя і такі далекі поняття, як діти-війни, фронт, бойові, не бойові, санітарні втрати, полонені, зниклі без вісті та «Вантаж 200» впевнено увійшли до нашого лексикону та буденністі. За кожним збройним конфліктом та війною слідують жертви, будь-то цивільні чи військові. А ще їхній статус на теперішній час: загиблий та ідентифікований, а отже, і похований у своїй рідній землі; загиблий та не ідентифікований, або ж невідомий під номером - позбавлений свого імені та подальшого права на повернення з безвісності. 

Страшніше, аніж, безвісність та очікування без права на обґрунтовану надію – немає нічого. Невідомі також мають свої імена, зниклі - свої місця перебування.  Ця жахлива категорія величезна, адже, офіційну кількість зниклих без вісті на цій війні, підрахувати на цей час не можливо.  

Історій, коли сім’я розшукує свого батька, сина, брата – неймовірна кількість. Кожен з них ще сподівається на те, що ВІН знайдеться, що сьогодні-завтра задзвонить телефон, у слухавці пролунає рідний голос і такі довгоочікувані слова: «Я –живий!». 

Вони чекають і для більшості це очікування стає психологічною травмою, коли свідомість видає бажане за дійсність, коли з неймовірним жахом сприймається слово ДНК-профіль та з повним запереченням і самі результати цієї експертизи. В даній ситуації час не лікує, він навпаки, посилює травму та поглиблює проблему сприйняття. 

 Повна заблокованість доступу на тимчасово окуповану територію  та штучно призупинений офіційний процес з  боку ЛДНР з питань пошуку і виявлення ймовірних місць поховань, викликає здивування, адже, серед тих, хто ще не знайдений, є й їхні представники. Виникає логічне питання: « Чому тим, хто так «піклується» про добробут Донбасу та його мешканців, немає діла до своїх загиблих?» Відповіді немає, лише тиша довжиною у 7 місяців, строк незрозумілої неоголошеної заборони. 

На даний час, через ці процеси, відсутня реальна можливість евакуації, ідентифікації та повернення загиблих додому, крім цього, через це сповільнився процес ідентифікації за ДНК-профілем тих, хто похований, як Невідомий Захисник України. 

На сьогоднішній день на Краснопільському кладовищі й досі залишаються таких 127 невідомих, останки ще 11-х знаходяться у моргах м.Дніпра у звязку з проведенням заходів щодо їх ідентифікації. Візуально впізнати їх неможливо,  а збігів з родичами за  ДНК-профілем у єдиній базі поки немає, через те, що відсутня можливість для порівняння з ймовірними родичами з обох сторін. 

Процес, хоч і сповільнився, проте, не зупинився, адже, запити на розшук зниклих без вісті, надходять постійно, при чому, з обох сторін. Завдяки копіткій роботі, злагодженим і неупередженим діям цих фахівців, ще одному Невідомому з Краснопільського кладовища, було повернуто ім’я.

Вона шукала свого сина два роки. Те, що 31-річний донеччанин Олександр пішов воювати за ДНР, вона дізналася вже по факту, з короткої розмови по телефону. В останнє з сином говорила в серпні 2014 року. Потім вже дізналася, що він загинув під час бою неподалік Луганська. Подальша експертиза підтвердила, що її син похований у Дніпрі. Такий парадокс війни, серед похованих Невідомих, які ще не ідентифіковані, крім наших захисників, є й загиблі представники і самопроголошених республік. Сприймати це важко, проте, потрібно, як беззаперечний факт і наслідок. 

Задача кожного з нас, усіх сторін неоголошеної війни – це  розуміння та прийняття головного закону війни чи будь-якого збройного конфлікту – серед загиблих ворогів не має і не може бути. Там є тільки горе близьких від втрати рідної людини, останки якої треба обов’язково повернути до дому, в рідну землю, де буде місце для скорботи та якщо треба, прощенню. Мабуть, у цьому і є гуманність на війні, коли мертві не забуваються, а навпаки, ідентифікуються та повертаються до дому.  

На превеликий жаль, роботи у військових та цивільних пошуковців у рамках гумантарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200” (гуманітарна місія “Чорний Тюльпан”) не зменшується, проте, вони завжди готові психологічно та фізично до цього складного, напруженого та вкрай необхідного процесу. Їх головна місія - це знайти та підняти усіх, повернути кожному  ім’я, а близьким - можливість поховати свого батька, сина чи брата в рідній землі, де вони знаходять довгоочікуваний вічний спокій, де б вона не була.  

  • Русский
  • Українська
  • English