«Маловідомі сторінки воєнної історії Вінниччини»

У розвідку з метою виявлення на Вінниччині поховань Другої світової війни я виїхав за завданням керівництва наприкінці березня 2004-го. Першими пунктами маршруту були райцентру Бар, села Козарівка і Борщі.

Як зазвичай, спочатку відвідав районний музей.

В результаті спілкування з його директором Миколою Петровичем Єлтуховським і опитування місцевого населення, вдалося встановити, що в районі сел Козарівка-Борщі проходила лінія укріпрайону №3. Цей УР брав свій початок південніше Копай-города і закінчувався в районі Летичіва, правим крилом впираючись в с. Хмільник. УР почали будувати в середині 30-х років. Будівництво було суворо засекречено. В районі будівництва був встановлений двометровий паркан, щоб ніхто не міг бачити, що там відбувається. Укріпспоруди складалися з артилерійських і кулеметних ДОТів.

На початку липня 1941 р., коли фронт почав наближатися, уздовж всього УРу був виритий протитанковий рів та встановлені дротяні загородження. Рів був викопаний силами цивільного населення. Також була оголошена мобілізація чоловічого населення. Католиків, які проживали в цьому районі, на фронт не брали. В с. Мігалівці розташовувалася військова частина, яка обслуговувала свою ділянку УРа. Німецькі частини вступили в с. Козарівка в неділю – 13 липня о 10 годині ранку з боку сіл Нетиченці-Славута. Село було зайняте практично без бою, сталася незначна перестрілка. Було вбито 2-3 радянських солдатів. Як розповів житель села – Попіль Андрій Петрович, 1924 р., - німці заїхали в село, а не зайшли. Всі були на машинах, мотоциклах і велосипедах. Було спекотно і у багатьох були закатані рукава на мундирах.

Бій розгорівся на південь від села, в районі знаходження ДОТів УРу № 3. Німці того дня евакуювали цивільне населення села Козарівка в тилові села – Нетиченці, Дашківці. В с. Борщі перебували радянські підрозділи з батареєю 45-мм знаряддя, що входило до їх складу, а в с. Чемеріси перебували гаубичні знаряддя, які обстрілювали с. Козарівка. Мазурішина Юзефа Іванівна, 1922 р. н., розповіла, що німці окопалися в її дворі, а їх сім'ю евакуювали в с. Дашківці. Це була неділя. А коли вони повернулися додому в середу, то побачили, що кут будинку розбито снарядом. А навпроти, біля будівлі клубу, було поховано шість німецьких солдатів. На могилах стояли березові хрести і висіли каски. Бої тривали протягом двох діб. Опір чинили ДОТи, розташовані в лісі на південь Козарівки. На узліссі цього лісу, біля дороги, були поховані сім німецьких солдатів. В ДОТі навпаки, був убитий один червоноармієць, інші, вивісивши білий рушник, здалися в полон. Також, на південній околиці села, у дворі Маркової, було близько 15-20 могил німецьких солдатів. Ще німці були поховані на подвір'ї Шийко Марії, на північно-західній околиці села. Там було поховано кілька людей. Про це розповіли ті ж Попіль А. П., Мазурішина Ю. І. та Рогова Юзефа Юліанівна 1922 р.н. Радянські втрати склали близько 20 осіб, в основному вбитих в лісі біля с. Борщі.

Порівняно низькі втрати радянських солдатів пояснюються, мабуть, наявністю сильних укріплень – «лінія Сталіна». Також в лісі було набито багато коней, запах розкладання був настільки сильним, що в ліс не можна було ввійти. Було кинуто одне знаряддя, багато стрілецької зброї, патронів і гранат. Озброєння ДОТів також залишилося на місцях.

Про героїчний подвиг радянського солдата розповідають жителі сел Козарівка і Борщі. Коли опір радянських частин було повністю придушено, німецькі солдати зайняли балку на західній околиці с. Борщі, явно не очікуючи ніяких неприємностей. Раптом з ДОТи, розташованого біля крайніх хат, вдарив кулемет. Відважний кулеметник, витративши всі патрони, перерізав собі горло бритвою, щоб не потрапити в полон. В результаті цього короткого бою було вбито близько 70-ти німецьких солдатів. Цю цифру підтверджують всі опитані раніше жителі, а також житель с. Борщі – Королюк Надія Андріївна, 1933 р. н. Німців поховали в тій же балці, на місці загибелі. Там був розташований зручний майданчик-тераса. Могили розташовувалися в 2-3 ряди, метрів на 30. Радянський боєць і знайдені в лісі були поховані на місцевому сільському кладовищі.

В період окупації була організована команда, яка картографувала радянські зміцнення (була видана книга для службового користування в 1942 р.). Пізніше всі ДОТи були підірвані німецькими саперними частинами.

На початку 1943 р. в с. Борщі і Козарівка прибула група німецьких солдатів і радянських військовополонених. Також було завезено безліч трун. Радянські військовополонені відкопували трупи і складали у труни, а німці відправляли цей вантаж на автомобілях через м. Бар на залізничну станцію Козарівці с. Волковинці. Були ексгумовані всі німецькі місця поховання в с. Борщі і с. Козарівка. Та ж сама ситуація повторилася і в м. Бар. Там, біля костелу, було поховано близько 15 німецьких військовослужбовців.

Село Козарівка було зайнято радянськими частинами 18 березня 1944 р. без бою. Тільки в районі кладовища був розбитий радянський обоз, було вбито кілька радянських солдатів. Було багато обмундирування, яке потім збирали місцеві жителі.

Основна маса німецьких військ відступала через м. Бар по дорозі на с. Ялтушків. Було весняне бездоріжжя, бруд по коліно. Повстанці знищували техніку, яка застрягла в бруді, і спорядження. Ар'єргардний бій розгорівся в районі сел Журавлівка і Терешки. Німці стримували натиск радянських військ, щоб дати можливість основним частинами пітина захід. В боях за визволення Барського р-ну загинуло 1200 радянських солдатів.

 

В. Качмарчик,

керівник робочої групи спеціалізованого підприємства

« Пам'ять і Слава»

  • Русский
  • Українська
  • English