Похований двічі

В квітні 2011 року в Борисполі, при проведенні земляних робіт, було виявлено останки бійців і командирів червоної РСЧА, загиблих під час оборони Києва у вересні 1941 року. Дослідити поховання взялися пошуковці ВГО «Закінчимо війну». Ексгумація останків, опитування місцевого населення та аналіз історичної літератури дозволили відновити один з трагічних епізодів «Київського котла».

У 20-х числах вересня 1941 року, під час відступу військ РСЧА, в районі Борисполя фашистами був захоплений санітарний поїзд, на якому намагалися вивезти з вже залишеного Києва поранених бійців і командирів РСЧА та РСЧФ. На його базі фашисти зробили фільтраційний табір для військовополонених. В першу чергу, розстріляли комуністів і євреїв, потім поранених і медичний персонал. Всього, під час ексгумаційних робіт, було виявлено останки 493 осіб і 26 «медальйонів» - ОРЗів.

Серед прочитаних бланків вкладишів виявився ЛОЗ, що належав капітану Гуру Петру Григоровичу 1902 р.н., начальнику штабу 20-го прикордонного полку.

Згідно з даними ОБД Меморіал, Гур капітан Петро Григорович значився зниклим безвісти. Ця знахідка дала всі підстави вважати, що останки капітана Гура були серед розстріляних у Борисполі. Відповідна інформація розміщена на сайті ВГО «Закінчимо війну» та в Електронній Книзі Пам'яті України.

http://stop-war.org.ua/view_foto.php?id=60

http://www.memory-book.com.ua/people/search

Проводячи аналіз прізвищ, які були встановлені у ході цих робіт, мені вдалося з'ясувати, що капітан Гур пережив війну, і в 1947 році був звільнений з рядів РСЧА за станом здоров'я. Документи, що підтверджують це:

  1. Обліково-послужна картка офіцера з ЦАМО;

  2. Облікова картка нагородженого 1946 року;

  3. Нагородний лист на орден Вітчизняної війни 1-го ступеня;

  4. Нагородний лист на орден Червоного Прапора;

Цікаво те, що в нагородному листі на орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, серед перелічених заслуг зазначалося, що капітан Гур з липня 1941 року брав участь в боях на посаді коменданта 20-го прикордонного загону, а під час оборони Києва, з 20 липня по 12 вересня, командував окремим протитанковим дивізіоном НКВС. 7 серпня був легко поранений.

Є 2 найбільш вірогідних варіанти пояснення цієї непростої ситуації:

  1. Капітан Гур був легко поранений у серпні 1941 року і звернувся в санітарну частину за медичною допомогою. Можливо, в силу різних причин, його ЛОЗ залишився в санчастині в когось з медпрацівників. У той непростий час (при оточенні або загрозі оточення), у медичних працівників існувала практика оформлення померлих від ран червоноармійців як офіцерів і комісарів, а поранених командирів – як червоноармійців. В такий спосіб лікарі намагалися врятувати від неминучої загибелі комісарів і командирів у випадку взяття у полон німцями. Можливо, що даний ОРЗ потрапив до розстрільної ями разом з кимось з медпрацівників.

  2. Капітан Гур, відступаючи в ар'єргарді з останніми захисниками міста (частини НКВС, прикордонники і червонофлотці), потрапив у полон і опинився в Борисполі у фільтраційному таборі на базі сумно відомого санітарного ешелону. Можливо, що в критичній ситуації він скинув там свій ОРЗ, згодом зміг втекти з полону і, через деякий час, знову опинився в рядах РСЧА.

На жаль, у нас немає більш точної інформації, коли саме капітан Гур повернувся в ряди, але нам точно відомо, що воював він відважно. З березня 1943 року командував розвідротою, а з травня 1944 року – стрілецьким батальйоном. Був важко поранений у липні 1944 року під час взяття висоти.

Поранення було настільки важким, що в 1946 році він все ще перебував на лікуванні в обласному госпіталі інвалідів вітчизняної війни, імовірно в м. Гіркий. 06.09.1947 був звільнений з лав РСЧА за станом здоров'я. 06.11.1947 був нагороджений другим орденом Червоного Прапора за вислугу років. На цьому слід переривається...

З німецьких джерел нам стало відомо, що в один з вересневих днів 41-го, карателями було розстріляно близько тисячі офіцерів РСЧА, моряків і прикордонників. Напрошується висновок: поруч з траншеєю, останки з якої пошуковці ексгумували, і в якій налічувалося майже півтисячі загиблих, повинна знаходитися друга, приблизно така ж за розміром траншея. Отже, пошук у Борисполі не можна вважати завершеним.

Біографія Гура П. Р.

Гур Петро Григорович, 1902 р., Бобруйська область, Слуцький район, с. Огородники, російська, безпартійний, громадянська освіта – 7 класів. У РСЧА з 1924 року, з 1932 року – кавалерійське училище, 29.01.1939 р. – капітан, липень 1941 – комендант 20-го прикордонного загону, 1943 – ком. роти розвідки 137-ї стрілецької бригади, 12.03.1944 – майор, 30.05.1944 – командир стрілецького батальйону 344 Гвардійського стрілецького полку 119-ї Гвардійської стрілецької дивізії. Поранення: легке поранення в серпні 1941 року, тяжке поранення в липні 1944 року.

Нагороди: орден Вітчизняної війни 1-го ступеня №12985 (наказ по Пн.-Зах. фронту №0681 від 12.08.1943), орден Червоного Прапора №273211 (наказ по 10-й гв. армії 091 від 22.08.1944), орден Червоного Прапора №321471 (за вислугу років, указ від 06.11.1947). Після війни проживав у м. Гіркий.

 

Дмитро Ждан, архівіст-дослідник АсПО «Обеліск»

 

  • Русский
  • Українська
  • English