Слідами Другого зимового походу УНР

Тиша. Безкрайні ліси й покинуті села. Розтрощені й розграбовані домівки – це все, що залишилось від сіл Малі Міньки та Звіздаль. Ця територія стала місцем болю та суму, коли трапилась Чорнобильська трагедія і люди з  навколишніх сіл були вимушені залишити свої домівки…

У полі між виселеними селами стоїть уцілілий пам`ятник з червоного граніту з написом «Бійцям бригади героя громадянської війни Г.Ш. Котовського, які в листопаді 1921 року розгромили в цих місцях велике угрупування білобандитів». Так і фальшувалась історія визвольних змагань Української Народної Республіки.

Про цей бій армії Тютюнника замовчувала офіційна історія. Їх борців за незалежність називали бандитами, а їхні могили були сплюндровані й зрівняні з землею.

4 листопада 1921 року, погано озброєні, на 894 вояків було лише 400 гвинтівок  і 120 тисяч набоїв і всього 6 кулеметів, вояки генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушили у свій останній зимовий похід.

«24 жовтня 1921 Ю.Тютюнник віддав наказ про оголошення повстання. Бесарабська група не змогла організувати наступ і відійшла на тер. Румунії. Подільська група вийшла в рейд 25 жовтня з містечка Гусятин. Розгромивши кілька червоноармійських кавалерійських частин, вона вже кінною дійшла в р-н м-ка Бородянка (нині селище міського типу Київської обл.). Не з'єднавшись з головними силами, група повернула на захід і 29 листопада перейшла польський кордон. Головна Волинська  група вирушила в похід 4 листопада, 7 листопада на короткий час здобула Коростень.  Мобільність групи ускладнювалася великим обозом, значною кількістю поранених та обморожених, глибокими снігами, постійним веденням ар'єргардних боїв. Силами більшовицьких військ р-н рейду був блокований. Оточені кіннотою Г.Котовського, повстанці прийняли 17 листопада останній бій біля с. Малі Міньки , де частина з них загинула, а частина потрапила в полон. Під с. Базар (нині село Народицького р-ну) за рішенням "надзвичайної п'ятірки" 359 полонених старшин і козаків було розстріляно  23 листопада 1921. Більше 150 повстанців зуміли вирватися з оточення і 20 листопада перейшли польський кордон. Другий Зимовий похід завершив період  збройної  боротьби  Армії УНР за українську  державність.»

     За свідченням старожилів в околицях Малих Міньків та Звіздаль були поховання вояків, що загинули під час зимового походу. На їх пошук і вирушила група пошуковців АМПО «Обеліск» («Союз «Народна Пам’ять») при сприянні Народицької РДА. Після проведених опитувань й аналізу архівних даних пошукова група прибула у с. Малі Міньки, де знаходилась велика могила, розташована у межах чинного цвинтаря. Були спроби раніше її відшукати, однак вони не увінчались успіхом. Вочевидь, над братською могилою бійців Тютюнника виросли нові могили місцевого населення. То ж активісти й небайдужі люди насипали на цвинтарі курган й встановили хрест – як символічна могила загиблих за Незалежність України.

Головними завданнями експедиції були: пошук, локалізація місця бою та встановлення можливих невідомих поховань.

Пошуковцями було прийнято рішення - розділитися на дві групи. Одна досліджує околиці та прилеглий ліс біля старого кладовища с. Малі Міньки , а інша - територію на окраїні с. Звіздаль, щоб відшукати якісь речові артефакти, що пролили б світло на події 1921 року.

 І ось, нарешті, тривалі пошуки дали цікаві результати. Пошуковцями було знайдене ще досі невідоме місце бою, серед якого траплялись гільзи та набої до гвинтівок Мосіна, Ремінгтон, Манліхер. Період випуску набоїв 1917 – 1920рр.., що свідчить про приналежність знайдених артефактів до подій кривавого листопаду 1921 року. Трапились і унікальні знахідки - це кокарди до головного убору вояків УНР, ґудзики з однострою із зображенням тризуба…

Що ще пошуковцям розкриє земля про ті далекі буремні події покажуть наступні пошукові експедиції. Можливо, будуть відкриті досі невідомі сторінки тих подій та віднайдені невідомі поховання вояків УНР, що були досі у тривалому забутті й історична правда буде відновлена! Це все, можливо, стане відомим у наступному польовому сезоні. А всі знайдені артефакти будуть передані до краєзнавчого музею Народичів та Історичного музею м. Києва, де займуть своє місце серед історичних експонатів.

Плине час і вже не лишилось свідків тих подій, але зберігається вдячна пам'ять народна про полеглих її синів, чиї подвиги переповідаються в переказах та  легендах. А пошуковці, вивчаючи архіви, готуються до нових експедицій…

Ігор Слюсар, пошуковець АМПО "Обеліск" (ВГО "Союз "Народна Пам'ять") 

  • Русский
  • Українська
  • English