«В клуні знайшли останки 15 солдат»: пошуковці розкопали трагічну історію

Битва за Москву, що відгриміла 75 років тому, складалася з сотень бойових епізодів. Про деякі з них відомо чи не кожному, написані книги, зняті фільми... А інші й досі залишаються в забутті — бої «місцевого значення», та ще й ті, що не завершилися для військ Червоної армії успіхом. Але ж навіть у таких невдалих протистояннях з ворогом наші воїни проявляли героїзм, і їх дії допомагали в результаті підірвати силу ворога.

Нагадування про один із «загублених» боїв не так давно вдалося знайти в зниклому селі, сліди якого давним-давно зникли з усіх карт. Тепер завдяки старанням небайдужих людей - наших сучасників - пам'ять про цей подвиг радянських солдатів буде увічнена, а імена деяких учасників тих подій повернуті з небуття.

Тепер на місці села мисливське господарство. Фото: Сергій Назаркін.

У січні 1942-го війська нашого Західного фронту розпочали другий етап контрнаступу під Москвою. Кілька корпусів і дивізій брали участь у так званій Ржевсько-В'яземській операції, прагнучи завершити розгром німецької групи армій «Центр». Серед інших тактичних дій радянського командування була спроба відбити у гітлерівців село Бикове, що сховалося в лісах на південь від Ризького шосе поблизу кордону Московської і Смоленської областей.

— Після прориву німецької лінії оборони, що проходила по річках Лама і Руза, 20-а армія Західного фронту підійшла до так званого гжатського оборонного рубежу, який Гітлер наказав своїм військам утримувати будь-якою ціною, — розповідає командир пошукового загону «Рейд» Руслан Лукашов. — Перед 2-м Гвардійським кавалерійським корпусом було поставлено завдання прорватися в тил німцям і наступати вглиб Смоленщини — на Сичовку, Гжатськ… Для успішного виконання рейду нашим кавалеристам потрібно було спершу пробити бреш в обороні противника, захопивши два сусідніх села — Трисьоли і Бикове. Однак, перше з них так і не змогли взяти: після багаторазових безуспішних атак полки 3-ї та 4-ї кавалерійських дивізій, зазнавши втрат, вимушені були відступити. В районі села Бикове, де діяла інша наша бойова група, спочатку вдалося начебто досягти успіху, але потім ситуація значно ускладнилася. Згадку про цей бойовий епізод вдалося знайти в мемуарах командира 2-го Гвардійського кавалерійського корпусу Ісси Олександровича Плієва.

«...Здавалося, перед нами відкриються можливості стрімкого наступу на Гжатськ (райцентр в Смоленській області, нині — Гагарін. — Ред.). Але чим ближче ми підходили до цього міста, тим більше переконувалися, що опір ворога стає все запеклішим. Приклад тому — невелике село Бикове, що лежить осторонь магістральних доріг.

Ми підійшли до нього 27 січня. До Гжатська залишалося 15 кілометрів. Безпосередньо за Бикове вела бій 20-я кавалерійська дивізія полковника Арсеньєва. У суперника було багато сил, і він міцно укріпився, продовжуючи підтягувати все нові й нові оперативні резерви. Вночі 22-й та 124-й кавполки увірвалися в село. Але в той же самий час до його протилежної околиці підійшла велика колона німецьких автомашин з піхотою, артилерією і танками. Це противник ввів у бій свіжі частини. До ранку ми отримали наказ про виведення корпусу в резерв для поповнення. Під прикриттям заслонів, гвардійські дивізії швидко вийшли з бою. В 20-ї кавдивізії через складну обстановку для прикриття було виділено від кожного полку по одному ескадрону. З цими ескадронами залишилися обидва командири полків — майори Бросалов, Чекулін і комісар 124-го кавполка старший політрук Зубков. Ескадрони забезпечили відхід дивізії, але самі потрапили в оточення в південно-східній частині села. Будинки, в яких вони засіли, німецькі автоматники оточили, підтягнули кулемети, гармати і танки. Дві години йшов нерівний бій, танули сили козаків у контратаках і рукопашних сутичках. Герої, що залишилися в живих, перейшли в один будинок. Щоб зломити опір купки радянських воїнів, німці підпалили його запальними снарядами…

Один з жителів села виявився свідком останньої сутички радянських воїнів з фашистами... Гітлерівці підійшли до будинку, імовірно, вважаючи, що козаки ось-ось почнуть виходити з піднятими вгору руками.

І дійсно, з обійнятих полум'ям вікон і дверей, в одних гімнастерках з піднятими вгору гранатами вискочила група козаків і кинулася на фашистів... Це була остання атака героїв. Вони виконали своє завдання, забезпечивши вихід з бою основних сил...»

Знахідки в клуні

Село Бикове, розорене і спалене окупантами, так і не пережило суворих випробувань. З тих пір на картах в цьому місці позначено лише урочище, пробратися до якого все важче: колишні дороги заросли, їх розмило дощами... Проте кілька років тому в цю смоленську глушину повернулося життя. Підприємець-ентузіаст Сергій Назаркін організував в урочищі Бикове мисливське господарство.

— Ми привели в мало-мальськи проїжджий вид дорогу до колишнього села, побудували там пару будинків для гостей та працівників, — розповідає Сергій Володимирович. — Одна з наших цілей — розведення білохвостих оленів. Цих тварин я привіз два роки тому з Канади. Для них зробили великий вольєр, всередині якого виявилася чи не вся територія існуючого раніше селища. З самого початку ми натрапляли в цих місцях на численні сліди війни. Взимку 1941-1942 рр. німці побудували тут серйозну лінію оборони, від якої збереглося кілька сильно зруйнованих часом, залитих водою бліндажів, ланцюжок обпливших окопів і траншей, що простягнувся через все мисливське господарство.

Навесні 2016-го до мене звернулися учасники пошукового загону з проханням дозволити проведення робіт на місці боїв за село Бикове. Справа свята, які тут можуть бути заперечення?! Звичайно, я їм дозволив приїхати, а мої співробітники забезпечили цим хлопцям необхідну допомогу.

Пошукова вахта бійців загону «Рейд» в урочищі Бикове, що почалася в середині травня, дала дуже гарні результати.

— У перші ж дні вдалося виявити сліди, залишені в цьому селі частинами Червоної армії, що воювали: ми знайшли в землі іржаву рушницю системи Токарєва, уламок кавалерійської шашки, — розповідає Руслан Лукашов. — А потім Саша Кудрявцев, розкопуючи яму на місці якоїсь колишньої будівлі, розташованої на пагорбі біля околиці села, побачив серед обгорілих деревинок і битої цегли людські кістки. Після більш ретельного розчищення стало зрозуміло, що ми натрапили на те, що було колись сільською клунею — сараєм для сушіння снопів. На глибині близько півтора метра вдалося дістатися до залишків склепінчастої цегляної печі зі старовинної затаврованої цегли, а головне — виявити скелети кількох червоноармійців, що лежали по сусідству з нею. Загиблі воїни мали при собі зброю, ми знаходили проржавілі стовбури, гнилі приклади кавалерійських карабінів і гвинтівок-трилінійок. Судячи з положення скелетів, цілком очевидно, що ці солдати прийняли смерть, борючись з ворогом. А якщо звернутися до мемуарів генерала Плієва, стає ясно: вдалося розкопати місце, де 27 січня 1942 року прийняли свій останній бій залишки двох ескадронів, що прикривали відступ 20-ї кавалерійської дивізії.

Розкопки колишнього сільського сараю. Тут знайшли останки 49 воїнів-кіннотників. Фото: Руслан Лукашов

Всього в колишньому стодолі знайдено останки 15 бійців і командирів. Взуття ні на кому з них чомусь не було. Можна припустити, що вже після бою німецькі солдати зняли з наших вбитих валянки, щоб утеплитися самим. У числі предметів, виявлених біля загиблих, - кілька металевих медальйонів, в тому числі й старі, дореволюційні ще ладанки. На жаль, навіть якщо туди були вкладені записки з іменами їхніх господарів, тепер від цих папірців не залишилося й сліду. Зате два піднятих із землі «смертних медальйона» — щільно закритих ебонітових пенала — стали справжнім подарунком: всередині них вціліли записки, які вдалося прочитати. В результаті за допомогою цих знахідок і списків частин, що збереглися в архівах, ми ідентифікували останки двох героїв, загиблих в тому забутому бою за село Бикове 27 січня. Один з них — лейтенант Іван Львович Панкратьєв, 1916 року народження, уродженець села Ларіне Єланського району Свердловської області. А другий — червоноармієць Єгор Михайлович Курносов, 1907 року народження, був уродженцем Мордовської АРСР.

Іван Панкратьєв. Фото: архів пошукового загону «Рейд»

Ближче до кінця експедиційного сезону нам пощастило відшукати ще два місця, де під напластуваннями землі перебували масові поховання солдатів. У побуті ми називали їх яма №2 і яма №3. Яма №2 виявилася глибоким підвалом, в який скинуто останки дев'яти осіб. А «третій номер» в роки війни був, судячи з усього, сільським сараєм. Там ми знайшли останки 49 воїнів. В результаті розчищення від землі, стало видно, що тіла лежать хаотично, один на одному. Причому череп самого верхнього із загиблих розташовувався на глибині всього лише 15 сантиметрів. І ще один характерний факт: на багатьох кістяках збереглися шматки німецького телефонного кабелю. Вочевидь, солдатам з частин вермахту, що стояли в Бикове, довелося самим виконувати роль санітарів-могильників, оскільки місцевих жителів у цьому селі вже фактично не залишалося. Німці збирали з околиць села наших вбитих кавалеристів в одне місце для поховання, а щоб зручніше було тягнути мерців, прив'язували до їхніх ніг дріт.

Особисті речі та пістолет «Вальтер» загиблого радянського командира. Фото: Руслан Лукашов

В цих двох масових похованнях ми теж виявили кілька капсул і ладанок, які передали фахівцям-експертам, а також два офіцерських планшета — які, на жаль, не зберегли жодних документів. Але все ж таки можна говорити про ще одного загиблого, якого вже вдалося ідентифікувати. Справа в тому, що ми знайшли в місці поховання пару поїдених іржею пістолетів — «вальтер» і ТТ. На останках загиблого власника «Вальтера» вціліли медаль «XX років РСЧА» і петлиці майора. Точно відомо, що в бою 27 січня загинули два майори — командири полків Іван Бросалов і Віталій Чикулін. Судячи зі збережених в архіві облікових карток, саме цей останній — Віталій Йосипович Чикулін, народився в 1901 році в селі Літки Самарської губернії, міг бути нагороджений ювілейною медаллю, оскільки він починав службу в Червоній армії з 1919 року, а ось Бросалов став до ладу лише в 1924-му.

Віталій Чикулін. Фото: архів пошукового загону «Рейд»

Останки ще кількох командирів, виявлених нами в місцях поховання, передані на дослідження фахівцям-антропологам, тому є надія за їх допомогою ідентифікувати ще когось із загиблих у тому бою 27 січня.

Іван Бросалов. Фото: архів пошукового загону «Рейд»

«Раптово атаковані з тилу...»

— Наші активісти серйозно попрацювали в архівах, — продовжує Руслан Лукашов. — Завдяки цьому вдалося виявити документальні матеріали — причому як радянські, так і німецькі, — які відносяться до бою, що цікавить нас. Зокрема, стараннями Кирила Чекмарьова складено передбачуваний список воїнів, що числяться загиблими і зниклими безвісти під селом Бикове у січні 1942-го. А Сергій Медведєв знайшов і переклав російською кілька німецьких донесень, в яких описуються події того дня.

Ось деякі витяги з радянських документів:

«20 кд (кавалерійська дивізія. — Ред.) у взаємодії з 35 осбр (окремою стрілецькою бригадою. — Ред.), увірвавшись в Бикове, вела вуличний бій, але була контратакована і змушена відійти на західне узлісся в 500 м на схід від Бикове». (З журналу бойових дій 20-ї армії Західного фронту від 28 січня 1942 р.)

«...За додатковими даними, в боях за Бикове 27.01 корпус втратив вбитими та пораненими 386 осіб і 80 коней...» (З донесення 2-го Гвардійського кавалерійського корпусу від 29 січня 1942 р.)

А тепер погляд з протилежного боку:

«27 січня 1942 року, 7.00 1-й батальйон 6-го полку раптово атакований з тилу... Основний напрямок удару — в тилову частину села. Зметена позиція одного піхотного знаряддя, ворог захоплює ряд будинків. Майор Штребе займає кругову оборону в районі свого КП і просить допомоги у роти Фюрстенберга. ... Також командир полку направляє на допомогу Штребе два танка Pz. 38. В цей час гине старший лейтенант Зьост, старший лейтенант Аумюллер тяжко поранений і вмирає.

10.35 Рота Фюрстенберга у взаємодії з двома танками починає контратаку...

12.10. Батальйон Штребе доповідає про завершення контратаки, яка увінчалася повним успіхом. У полон взято 35 осіб, серед них — батальйонний комісар... Полонені дали свідчення, що ворогу вдалося прорив нашої лісової позиції на середній ділянці фронту полку силами до півтора батальйона. В результаті, у прорив увійшли до 200 росіян, які мали завдання захопити Бикове за нашою лінією оборони.

17.15. Майор Штрьобе ... в якості остаточних цифр втрат називає наступні: з німецької сторони втрати склали 52 особи, з них вбитими 3 офіцера, 5 унтер-офіцерів і 14 рядових. Втрати ворога: 96 осіб вбитими, 35 полоненими, з яких багато поранено» (З донесення начальника оперативного відділу штабу 7-го піхотного полку Вермахта в штаб 7-ї танкової дивізії від 29 січня 1942 року).

— В цілому за час пошукових робіт в урочищі Бикове вдалося виявити останки 73 командирів і солдатів Червоної армії. Планується, що всі вони будуть віддані землі на урочистій церемонії у травні 2017 року, — пояснює Лукашов. — Потрібно відзначити, що при активній допомозі колег-пошуковців з Росії та України ми вже змогли знайти родичів тих трьох загиблих воїнів, останки яких ідентифіковані.

Макет майбутнього пам'ятника. Фото: Сергій Назаркін

Стараннями ентузіастів в урочищі Бикове з'явиться цілий меморіальний комплекс.

— Неподалік від колишнього села ми виявили обладнаний німцями зимовий бліндаж. Судячи з усього, він належав артилерійській обслузі та був спалений у ході бою 27 січня 1942 року. Однак нижня частина з настилом підлоги досі збереглася. Укріплення часів війни вирішено було відновити. Хлопці на чолі з Олександром Кудрявцевим заново побудували дерев'яні стіни, відтворили дощане перекриття, всередині поставили нари...

Свою вагому лепту у створення незвичайного військового меморіалу вніс також і власник мисливського господарства Сергій Назаркін.

— Ще роком раніше я відновив один бліндаж у районі колишнього села Биково. Звичайно, перекриття його зробили не настільки потужними, як було в 1941-му, обмежилися шаром колод в один накат, засипавши зверху землею: адже захищатися від падаючих снарядів тепер не треба. Але зовні все відповідає оригіналу 75-річної давності. Всередині поставили столи, лавки, обладнали пічку... А на дощатій стіні я розмістив фото свого діда, який загинув у 1941-му, і всі наші працівники принесли в бліндаж і повісили на його стінах фотографії своїх родичів-фронтовиків.

Крім того, на замовлення Назаркіна виготовляється пам'ятник, який буде встановлений навесні майбутнього року.

— Він зроблений у вигляді протитанкового їжака, крізь який «проростають» ковані з заліза квіти, — пояснює Сергій Володимирович. — Монумент ми поставимо на тому самому пагорбі біля краю колишнього села, на якому стояла виявлена пошуковцями клуня, де загинули останні з кавалеристів, що прикривали відхід своїх товаришів. 28 січня 2017 року планується провести в урочищі Бикове військово-історичну реконструкцію, присвячену 75-річної річниці того забутого бою.

Олександр Добровольський

  • Русский
  • Українська
  • English